 |
 |
 |
 |
 |
 |
 |
 |
Комедія на одну дію
Тривалість 1 год. 20 хв.
Замовлення квитків
Організація сценічного простору – Гліб Суряга, Павло Текучев
Художниця – Олена Дробна
Звукорежисерка – Алла Муравська
Художник зі світла – Анатолій Буров
Танець – Алла Рубіна
Помічник режисера – Михайло Гейкрайтер
Виставу створено на основі самостійної роботи акторів театру.
П'єса, у якій два персонажі – Цензор і Автор. Цензор робить свої зауваження, Автор редагує свій текст. І далеко не завжди ці правки шкодять драматургічному матеріалу, який розглядається. Долаючи труднощі, авторська фантазія вирує! А певні ідеї від Цензора – спробуй вигадай такі!. Окрім «роботи» над комедійною п'єсою, вони часом просто розмовляють. Майже тиждень щодня «працюють» пліч-о-пліч, тож розкриваються їхні характери. В'їдливо-відповідальний Цензор («Я не маю почуття гумору зовсім») і запопадливий, готовий зробити все, аби п'єсу взяли, Автор. Покірність драматурга – це спосіб боротьби з цензурою, усі прискіпування до п'єси перетворюються на жарти, і Цензор (позбавлений почуття гумору!), як не дивно, стає співавтором цих жартів... АЛЕ. Як змінюється до фінального діалогу-поєдинку ставлення Цензора і до Автора, і до його комедії, та й до самого театру! А текст п'єси тепер можна розбирати на цитати! Мистецтво змінює людей, сміх лікує. Недарма ж кажуть: у сміху, як і в суперечці, народжується істина.
Дійові особи та виконавці:
| ЦЕНЗОР, офіцер служби безпеки | Гліб Суряга |
| АВТОР, драматург | Павло Текучев |
Преса про виставу:
Коментарі:
У п'ятницю, 19 листопада, дивилась "Академію сміху". 80 хвилин насолоди! Читала відгуки про цю виставу - є й негативні. Цікаво було б познайомитися з тими, кому вистава не сподобалась. Що не так?
Не буду спойлерити, краще самі подивіться. Та є два моменти, які не можу обійти.
По-перше, це п'єса японського автора Кокі Мітані (теж вперше дізналася про нього після вистави), але не одразу доходить, що це про Японію. Спочатку думала: де це? Росія? Німеччина? Японія? Так, Країна висхідного сонця теж була в переліку. Під час розгортання дії розумієш, що це перед Другою світовою. І дивуєшся: як тоталітарні держави схожі між собою! А найприкріше те, що люди не хочуть учитися на чужих помилках (та й на власних теж, як бачимо). Отож ви, мабуть, зможете провести певні аналогії і з теперішнім станом речей в Україні. Звісно, у нас немає відкритої цензури, та скільки разів я чула: "Як ти можеш писати про кохання, якщо у нас війна? Де твоя громадянська позиція?.." Але ж хіба під час війни кохання зникає?..
По-друге, два актори, лише два актори, але стільки образів залишається після перегляду! Я ніби бачила всю театральну трупу "Академії сміху", родину цензора, познайомилась із половиною міста, а про поліцмейстера і ворона - окрема розмова. Гліб і Павло - такі справжні! І дуже класні!
Нарешті, тут стільки смішного і трагічного водночас, що точно не буде нудно! А те, що дійство відбувається в новій залі, де немає сцени і актори грають поряд із глядачами, створює ілюзію перебування всередині п'єси, своєрідний 3D-ефект.
Ви скажете, що я завжди захоплююсь. Насправді ні. Так, намагаюсь в усьому бачити хороше. Але тут не треба намагатись. Чудова вистава, бездоганна гра акторів! Я смакувала кожну хвилину, і так не хотіла, щоб ЦЕ закінчувалось...
Заздрю тим, хто подивиться виставу ВПЕРШЕ.
Акторам браво!
Що засмутило, так це закулісні розмови. На половині вистави хтось гучно звав Ігора. І скоріш за все після того як знайшов зясовував голосно з ним стосунки. Півзалу, що розташовані біля заштор через слово чули і акторів і персонал театру. Це неприйнятно!
Очень люблю этот театр, но, нужно признать, что с этим спектаклем получился полный провал. Актёры, безусловно, старались, но уйти хотелось уже минут через 20 после начала. Решил досидеть, уважая актёров, которые на маленькой сцене под крышей это бы точно заметили. Несколько людей ушло и я потом пожалел что к ним не поисоединился, поскольку 80 минут на сцене происходило что-то странное, с не очень понятной идеей и в довольно карикатурном исполнении. Видно, что актёры воплощали замысел постановщика, но в чём он был, этот замысел, я в итоге так и не понял. Вышел и спросил себя: что это вообще было? Что хотели всем этим сказать? И не смог ответить. Наверное, не только я, поскольку после спектакля зрители жиленько похлопали из вежливости и разошлись, недоуменно пожимая плечами..
В общем, хорошо подумайте, прежде чем идти и смотреть этот спектакль! Тем более, что альтернатива, особенно в этом театре, однозначно есть :)
Коментувати
